понеділок, березня 31, 2014

Відзначення УСП Св. Юрій в Бронзі

Ст.пл.скоб Андрій Михальчишин, =V= (станиця Вінніпеґ) отримав відзначення УСП Св. Юрія в Бронзі за значний внесок у розвиток самовиховання та провідницьких якостей юнацтва на таборі «Золота Булава», зокрема за виконання обов’язків виховника гуртка та інструктора, 2008р., 2012р. (в Україні).


"Друг Андрій вложив вагомий вклад у духовий розвиток пластового юнацтва, будучи виховником на таборах, Золота Булава в Канаді в роках 2005, 2006, 2008, 2010 та комендатом в 2013 році. Його вмілий підхід до юнацтва, його знання прислужилися багатьом юнакам до їхнього особистого росту."
Пл. сен. Орест Джулинський,К.В.,Референт ЗБ

Відбувся ХХХ-ий Крайовий Пластовий З’їзд Канади

ХХХ-ий Крайовий Пластовий З’їзд в Канаді відбувся в днях 22-23 березня 2014. Приїхали делєґати із 7-ми станиць ─ Монреаль, Оттава, Торонто, Ст.Кетеринс, Вінніпеґ, Калґарі і Едмонтон. Відбулися наради станичних, уладів УСП і УПС, і виховних секторів УПН і УПЮ. Більша частина часу була присвячена традиційним темам ─ звітам, бюджетним справам, уладовим програмам.
Але в додатку було покрито кілька спеціяльних тем. Через зміни державних вимог до неприбуткових корпорацій (чим є Пласт), уведено зміни й поправки до Статуту Пласту Канади. Їх вміло підготовив юрист ст.пл. Михайло Шубеляк, який вислав проєкт перед З’їздом і тому дискусія над статутом була змістовна i майже всі зміни перейшли одноголосно.
В літі 2014 р. ─ від 4 до 17 серпня ─ все юнацтво Канади буде таборувати на крайових таборах, за які відповідають окремі станиці: Торонто за табір учасників в Алґонквін парку, Вінніпеґ за табір прихильників в парках Манітоби, Едмонтон за табір розвідувачів в Скелястих горах ─ а за табір скобів-вірлиць в Нюфаундленд відповідає ст.пл. Руслан Трач. Щоб всі табори придержувалися тих самих правильників, пл. сен. Дарія Горбай представила Засади Таборової Політики.
Тему яка все потребує пригадки ─ Екологія ─ перевела ст.пл.Галина Залуцька яка заохотила присутніх списати про те, як ставлятьсє до екологічних питань по станицях. Презентацію про Політику Включення перевела ст.пл.гет.вір Іванка Сливинська-Сохоцька в якій вона проаналізувала до якої міри Пласт свідомо старається подбати про те, щоб всі бажаючі того, могли брати участь в пластових заняттях. пл. сен. Ярема Шулякевич звернув увагу на те, як Пласт в Канаді зацікавлює батьків Пластом і які зусилля присвячує тому, як притягнути українську молодь до пластування, зокрема зі середовищ нових іммігрантів. Потішило присутніх, що КПС одержав лист із міста Ванкувер, де ніколи не було Пласту, з проханням про поміч започаткувати там Пластову групу.
Очевидно, була дискусія над сталою темою “Як заохочувати вжиток української мови,зокрема між новацтвом. Перевела її пл. сен. Ірина Микитюк. На Нарадах УПЮ, виховники познайомилися із новими й усучасниними юнацькими вмілостями, над якими працював ст. пл. Роман Сторощук.
На кінець, вибрано Крайову Пластову Раду й Крайову Пластову Старшину: пл.сен.Ганя Шиптур (голова КПР), пл.сен.Олена Цоба (голова КПС), пл.сен.Богдан Колос (заступник), пл.сен.Ірена Молковська (писар), пл.сен.Андрій Тарапацький (скарбник), пл.сен.Ірина Микитюк (реф.УПН), пл.сен.Дарія Горбай (реф.УПЮ), ст.пл.Руслан Трач (реф.УСП), пл.сен.Петро Вовк (референт УПС), ст.пл. Христя Савчин (реф.вишколу УПН).

вівторок, березня 11, 2014

з відзначення 200 ліття Тараса Шевченка

Щороку українська молодь Вінніпегу збирається тут, біля пам'ятника та в будинку провінційного парламенту Манітоби, що відзначити день Тараса Шевченка, пригадати собі його слова, а також задуматися: ким є Шевченко для нас, українців, що живуть в сьогоденному сучасному світі, та ще й через півсвіту від України…

Приємно, що цього року це зібрання "молоді" включає не лише 9-річних чи 19-річних, а людей різного віку - всіх, чиє серце є небайдужим, а значить є молодим...
Якщо задуматися на хвилину - подібне зібрання цими днями відбувається по цілому світі, у кожній українській громаді - чи то в містах Канади, чи в Америці,в Бразилії, Аргентині, в Австралії… в різних куточках Європи.. і безумовно, в Україні…

І всі ми, розкидані по світі, читаємо вголос Шевченка, співаємо його твори, ділимося думками про те, до чого нас ці твори надихають, що вони значать сьогодні для нас і нашого усвідомлення свого українства... Цього року це відзначенням пам'яті Шевченка набирає ще більшого значення і символізму, бо в цей момент ми також всі об'єднані занепокоєнням, молитвою, думками про останні події в Україні.

Неодноразово під цими стінами ми чули про життя Тараса Шевченка. Поет, письменник, драматург, художник, етнограф, фольклорист, українець.. Людина з великої літери.
Твори Шевченка відкривають для нас глибокий світ душі українського народу. У них пошана до матері та до рідного краю, любов до мови і краси, в них вміння жертовно кохати та приносити себе в дар іншим, але передусім, його твори просякнуті неоціненністю людського життя, людської гідності та змагання за волю, за свободу думки, за право бути господарем своєї землі та свого життя.

Вже друге століття світ читає Шевченка… різними мовами світу.. і не втрачають ті слова актуальності, бо в них є слово правди - правди, яку ставиться вище за власний добробут. Ця оспівана правда, ця воля - вартує того, щоб заради неї жити… а чимало українців обрали, щоби за тую правду вмерти…

Слова Шевченка і сьогодні залишаються пророчими…

Мова пророків не завжди є легкою чи приємною, бо не завжди правда є лагідною і всім приємною.. але в тому і є справжність, автентичність… саме тому ті слова віддзеркалюють людську душу, переживання, душу цілого народу..  в них біль і туга… в них втрата і скорбота… Інколи слова Шевченка не є такими ласкавими.. приносять відчуття дискомфорту.. трішки неспокою.. навіть може часом відчуття провини..

Вони неначе нагадують нам, що ми є живі люди - з почуттями, емоціями, може вадами.. недосконалі..  але ті слова також нагадують нам, хто ми є, звідки походимо.. де ми належимо..  вони спонукають до розвитку і зросту... знайти свій новий спосіб і розуміння, як не загубити коріння… як залишатися вірними собі, вірними правді, своїй традиції, де б ми не були..  як бути небайдужими.. як бути кращими, більш згуртованими, більш жертовними, як досягнути кращої долі свого люду…

Але найголовніше: в творах Шевченка є також надія, заохочення., підбадьорення.... Надія, котра надихала не одне покоління українців відстоювати свою свободу, свою гідність, своє право бути господарями свої хати, право плекати свою мову, право оспівувати свою історію так, як ми її пережили, а не так, як нам хтось розповів.

Без сумніву, його спадщина вплинула на формування свідомості і тих, які зі світлими обличчями і без страху дивилися ворогові в очі і називали речі своїми іменами.. університетська молодь Майдану є тому прикладом.. ті люди, що поклали там своє життя з надією на зміни і на краще майбутнє, є найживішим тому прикладом…

Доля Шевченка нагадує про те, що багато дріб"язкових клопотів нашого особистого мікропростору - це минуще…  є речі більші, про які варта думати, вболівати… речі, які визначають майбутнє, які впливають на те, що залишаємо після себе..

Ми часто говоримо і думаємо про Шевченка як про велетня духа, пророка.. отой високий, недосяжний образ.. там, високо на постаменті..  так, він був, і він ним є, і ним залишиться…
Та життєвий шлях Шевченка був також людським, і аж ніяк нелегким. Він був простою людиною..  хлопчисько, народжене в неволі, убожестві та утисках.. який втратив батьків, який не мав теплої родинної домівки.. не мав багатьох речей чи привілеїв, які маємо ми.. з того короткого життя, що прожив - 47 років - лише 9 з них прожив життям вільної людини (вільною у розумінні того часу)..

Але він мав мрії… і мав українську душу, талановитий дух якої робить все можливим...  він йшов за своєю мрією і залишався вірним правді і голосу своєї душі.. він працював над своїми дарами і талантами.. і плоди його старання вже два століття надихають і дають сили нашому народові.. він залишив по собі щось корисне, невмируще, щось прекрасне, що зачаровує думку і мрію..

Мало хто з нас є сиротою.. не кожен перейшов подібні злидні..  не кожен може навіть народжений чи виріс на землі Шевченка.. дай Боже, щоб ніхто не жив так коротко як він... 
Та напевно майже всі ми тут присутні маємо той самий дар, що мав Шевченко -  ми також успадкували ту українську душу… І ця душа здібна бути чутливою, любити безумовно, здібна палко кохати, здібна відчувати  і радість, і сум.. здібна бути небайдужою, а отже, залишатися молодою…

Ця душа здібна мріяти і досягати своїх мрій.. здібна не мовчати на кривду чи несправедливість..  здібна бути автентичною, а не загорнутою в сучасні тренди.. здібна бути вірною своїм людським вартостям і не йти на компроміси заради політичної коректності…
Ми всі маємо цей дар... так само як мав Шевченко…

Святкуємо 200 років народження Тараса Шевченка, людини, який був даром нашій нації, але був одним із нас, походив з нашого коріння  і засвідчив цілому світові, чого можемо осягнути...

Думаю, найкращий спосіб для молоді, для нас усіх вшанувати сьогодні Шевченка і його духовну спадщину - це розвинути вповні цей даний нам Богом дар української душі: бути відповідальними щодо наших талантів.. старатися і не марнувати.. пам'ятати хто ми є і звідки походимо.. плекати мову.. шанувати живі традиції, але і створювати нові.. не занедбати, а розвивати власні таланти - якими б вони не були.. і кожен з нас пізнає і визначиться у свій власний спосіб, що значить для нього чи для неї бути українцем чи українкою..  у власній свідомості, родині, в мистецтві, в навчанні, в школі, у професійних галузях, в суспільстві, в громаді...

Моя порада самим наймолодшим - почніть з того, щоб у ваших бабців і дідусі не залишилося жодної життєвої історії, якої вони вам ще не розповіли…
Всі ми успадкували той дар людяності, дар української душі.. той талант - бути людиною в повноті значення цього слова...не кажу, що це екслюзивний дар лише нашої нації.. але напевно скажу, що унікальний дар..  

Я справді не знаю, скільки із нас стане відомими художниками чи митцями; не знаю, чиї вірші чи пісні, які люди будуть пам'ятати і співати через 200 років... можливо, лише деякі будуть великими громадськими діячами, політиками, митцями чи науковцями… і напевно, не в тому ціль..

Але найголовніше - що б і де б ми не робили - залишатися вірним собі і своєму корінню.. вірними тим людським вартостям пошани до життя, до волі духу, до правди, пошану до людської гідності, які оспівує Шевченко - і не боятися відстоювати ті вартості.
Сьогодні, я і щороку, знову розійдемося назад у світ, по домівках, по місцях праці, навчання, і з новим запалом понесемо Шевченків заповіт, його настанову: 

“Учітеся брати мої
Думайте, читайте
І чужому научайтесь
Свого не цурайтесь!”


cт. пл. Віра Чайковська
8 березня 2014 р.Б
Winnipeg, Manitoba Legislative Grounds